Програма Erasmus+ є однією з найуспішніших ініціатив Європейського Союзу у сфері освіти та мобільності. Вона також відіграє важливу роль у розвитку міжнародної співпраці. Назва програми походить від імені Еразма Роттердамського — мислителя епохи Відродження, який навчався та викладав у різних країнах Європи. Саме ця мобільність стала символом інтелектуального обміну, що ліг в основу сучасної ідеї Erasmus.
Сьогодні Erasmus+ охоплює освіту, професійну підготовку, молодіжну політику та спорт. Програма спрямована на розширення академічних і професійних можливостей громадян. Водночас вона сприяє поглибленню співпраці між організаціями різних країн. Структурно Erasmus+ реалізується через три ключові напрями: індивідуальну мобільність, співпрацю між організаціями та підтримку освітньої політики й інновацій. У поточній бюджетній перспективі 2021–2027 років програма має один із найбільших бюджетів серед освітніх інструментів ЄС.
Упродовж десятиліть Erasmus+ став важливим чинником інтернаціоналізації європейської освіти. Мільйони студентів, аспірантів, викладачів і молодих фахівців скористалися можливістю навчатися або працювати за кордоном. Як наслідок, сформувалися сталі академічні мережі та партнерства між університетами. Крім того, програма відіграла значну роль у формуванні спільної європейської ідентичності.
Вихід Великої Британії з програми Erasmus+
Однак участь Великої Британії в Erasmus+ зазнала серйозних змін після Brexit. Після виходу зі складу Європейського Союзу у 2020 році Сполучене Королівство ухвалило рішення не продовжувати участь у програмі як асоційована країна. Це рішення мало як політичні, так і фінансові підстави. Зокрема, британський уряд наголошував на дисбалансі між внесками та кількістю учасників мобільності з британського боку.
Натомість було запроваджено національну програму Turing Scheme. Вона мала глобальніший географічний фокус і передбачала мобільність за межі Європи. Водночас ця програма не могла повністю компенсувати втрату доступу до усталених європейських партнерств. Через це багато британських університетів зіткнулися зі зменшенням кількості обмінів і спільних проєктів.
У наступні роки після Brexit академічна спільнота Великої Британії неодноразово закликала до відновлення участі в Erasmus+. Університети та студентські організації підкреслювали, що програма має не лише освітню, а й стратегічну цінність. Вона сприяє підвищенню якості навчання та міжнародної конкурентоспроможності випускників. Подібні аргументи лунали й з боку європейських партнерів, які розглядали відсутність Британії як втрату для спільного освітнього простору.
Плани щодо повернення до програми
Саме в цьому контексті рішення про повернення Великої Британії до Erasmus+ набуває особливого значення. У 2025 році, після першого в історії саміту ЄС–Велика Британія, сторони досягли домовленості про нове стратегічне партнерство. У його межах було завершено переговори щодо асоціації Сполученого Королівства з програмою Erasmus+ з 2027 року. Ця домовленість закріплена в офіційній спільній заяві Європейської Комісії та уряду Великої Британії.
«Після Саміту Європейська Комісія та Сполучене Королівство завершили переговори щодо асоціації Великої Британії до програми Erasmus+ з 2027 року. Асоціація Великої Британії з Erasmus+ з 2027 року відкриє значні можливості у сферах освіти, професійної підготовки, спорту та молодіжної політики для громадян Сполученого Королівства та Європейського Союзу, особливо для молодого покоління. Європейська Комісія та Сполучене Королівство з нетерпінням очікують на реалізацію цих можливостей. Вони вітають те, що конкретні умови цієї асоціації, зокрема взаємно погоджені фінансові положення, забезпечують справедливий баланс між внесками Великої Британії та перевагами, які пропонує програма, і прокладають шлях до участі Сполученого Королівства в програмі з 2027 року».
Очікується, що участь у програмі з 2027 року відкриє нові можливості для британських студентів, молоді та освітніх установ. Вони знову зможуть повноцінно долучатися до мобільностей, стажувань і партнерських проєктів у межах Erasmus+. Водночас для європейських організацій це означає повернення сильного та досвідченого партнера до спільних ініціатив.
Значення цього рішення варто розглядати на кількох рівнях. По-перше, для Великої Британії це відновлення доступу до ключового європейського освітнього інструменту. По-друге, для Європейського Союзу це сигнал про готовність до прагматичної співпраці попри політичні розбіжності минулих років. По-третє, для учасників програми з обох сторін це розширення можливостей міжкультурного діалогу та професійного розвитку.
У підсумку, повернення Великої Британії до Erasmus+ є не лише технічним рішенням. Воно має символічне значення для майбутнього європейської освітньої співпраці. Це крок до відновлення довіри, стабільних партнерств і спільного бачення ролі освіти в розвитку відкритого та взаємопов’язаного європейського простору.